Відеоролик про творчість Мікеланджело
Один із найбільших майстрів Відродження — скульптор, живописець і архітектор Мікеланджело. Він народився в Італії 6 березня 1475 р. Коли він був зовсім маленьким, його мама захворіла, тому за малюком доглядала родина каменярів. Пізніше Мікеланджело говорив, що навчився створювати кам'яні скульптури саме завдяки цим людям.
Дитинство Мікеланджело пройшло у Флоренції. У 13 років він став учнем художника, але найбільше любив займатися скульптурою. Крім того, художник робив розтини, щоб подивитися, як влаштовані м'язи людини. Ці знання допомогли йому висікати з каменя фігури, дуже схожі на живих людей.
У Мікеланджело був запальний характер. Одного разу в бійці йому зламали ніс. Залишене на все життя викривлення добре помітне на його автопортретах.
У 26 років Мікеланджело взявся за роботу знаменитої статуї Давида. Через три роки статуя була готова. У 1504 році на площі його рідного міста Флоренції була встановлена п'ятиметрова скульптура «Давида», зроблена ним як образ бійця за свободу. Сюжетом її стала біблійна оповідь про пастуха Давида, який врятував усю країну від поневолення в бою з могутнім Голіафом. Мікеланджело зобразив Давида тоді, коли, суворо насупивши брови, він підстерігає свого суперника. Його потужна оголена фігура нагадує хоробрих атлетів, яких так воліли зображувати грецькі архітектори. Але в «Давиді» є те, що було недоступне давнім митцям — велика і щира напруга. На відміну від стародавніх героїв, він не приховує своїх почуттів. Його обличчя у гніві.
Один із найбільших майстрів Відродження — скульптор, живописець і архітектор Мікеланджело. Він народився в Італії 6 березня 1475 р. Коли він був зовсім маленьким, його мама захворіла, тому за малюком доглядала родина каменярів. Пізніше Мікеланджело говорив, що навчився створювати кам'яні скульптури саме завдяки цим людям.
Мікеланджело Буонарроті. Ілюстрація: bibliotekar.ru
У Мікеланджело був запальний характер. Одного разу в бійці йому зламали ніс. Залишене на все життя викривлення добре помітне на його автопортретах.
У 26 років Мікеланджело взявся за роботу знаменитої статуї Давида. Через три роки статуя була готова. У 1504 році на площі його рідного міста Флоренції була встановлена п'ятиметрова скульптура «Давида», зроблена ним як образ бійця за свободу. Сюжетом її стала біблійна оповідь про пастуха Давида, який врятував усю країну від поневолення в бою з могутнім Голіафом. Мікеланджело зобразив Давида тоді, коли, суворо насупивши брови, він підстерігає свого суперника. Його потужна оголена фігура нагадує хоробрих атлетів, яких так воліли зображувати грецькі архітектори. Але в «Давиді» є те, що було недоступне давнім митцям — велика і щира напруга. На відміну від стародавніх героїв, він не приховує своїх почуттів. Його обличчя у гніві.
У 1506 році Папа Римський попросив Мікеланджело розписати стелю Сікстинської капели в Римі. Розмір цієї величезної вигнутої стелі приблизно дорівнює тенісному корту, до того ж художникові доводилося працювати на будівельних спорудах 15 метрів заввишки. Весь цей час він працював, лежачи на спині, тримаючи пензля над головою. Розпис стелі зайняв цілих чотири роки.
На стелі Сікстинської капели можна знайти п'ять сивіл пензля Мікеланджело. Всього ж їх було десять. Великий майстер володів не тільки художнім, але й поетичним даром. Один його вірш говорить про те, наскільки болісним був розпис Сікстинської капели. Працюючи під стелею, він не роззувався місяцями, навіть спав у взутті! Від надмірного напруження і перевтоми його очі майже перестали бачити.
Під час розпису стін і стель Мікеланджело застосовував так звану техніку фреско — писав на сирій штукатурці. Штукатурка швидко вбирала в себе фарби. Щоб домогтися бажаних результатів, митцю доводилося працювати дуже поспішно.
Працював Мікеланджело без помічників.
Цікавий факт, що «Пієта» — єдина робота, підписана художником. Він випадково підслухав розмову про те, ніби цю скульптуру створив інший художник. Тієї ж ночі майстер прокрався до творіння і вигравіював на ньому своє ім'я.
Мікеланджело був ще й чудовим архітектором. Він завершив будівництво найбільшого у світі собору Святого Петра у Римі. Мікеланджело переробив початковий план собору. За його проектом було зведено прекрасний купол, рівного якому немає донині.
Мікеланджело Буонарроті у свої неперевершені роботи вносив мужність, красу і силу людини. Своїм мистецтвом, стверджуючи свободу і людську красу, він довів свою щиру любов до людей.
На стелі Сікстинської капели можна знайти п'ять сивіл пензля Мікеланджело. Всього ж їх було десять. Великий майстер володів не тільки художнім, але й поетичним даром. Один його вірш говорить про те, наскільки болісним був розпис Сікстинської капели. Працюючи під стелею, він не роззувався місяцями, навіть спав у взутті! Від надмірного напруження і перевтоми його очі майже перестали бачити.
Під час розпису стін і стель Мікеланджело застосовував так звану техніку фреско — писав на сирій штукатурці. Штукатурка швидко вбирала в себе фарби. Щоб домогтися бажаних результатів, митцю доводилося працювати дуже поспішно.
Працював Мікеланджело без помічників.
Цікавий факт, що «Пієта» — єдина робота, підписана художником. Він випадково підслухав розмову про те, ніби цю скульптуру створив інший художник. Тієї ж ночі майстер прокрався до творіння і вигравіював на ньому своє ім'я.
Мікеланджело був ще й чудовим архітектором. Він завершив будівництво найбільшого у світі собору Святого Петра у Римі. Мікеланджело переробив початковий план собору. За його проектом було зведено прекрасний купол, рівного якому немає донині.
Мікеланджело Буонарроті у свої неперевершені роботи вносив мужність, красу і силу людини. Своїм мистецтвом, стверджуючи свободу і людську красу, він довів свою щиру любов до людей.
«Вакх»
4 липня 1496 року Мікеланджело розпочав роботу над замовленням кардинала — мармуровою статуєю Вакха, бога вина. Це двометрова скульптура, призначена для кругового огляду. П'яного бога вина супроводжує маленький сатир, який ласує кетягом винограду. «Вакх» неначе готовий впасти вперед, але зберігає рівновагу, відхиляючись назад; його погляд обернений на чашу з вином. М'язи спини виглядають напруженими, але розслаблені м'язи живота та стегон демонструють фізичну, а отже, й духовну слабкість. Мікеланджело домігся враження нестійкості без композиційної неврівноваженості, яка могла б порушити естетичний ефект. Однак, по завершенні твору кардинал відмовився від нього, й скульптуру для свого саду придбав банкір Якопо Ґаллі (зараз статуя перебуває у музеї Барджелло у Флоренції).
Ромен Роллан також згадує «Барджеллівського Адоніса» (Барджелло) та великого «Купідона» (Музей Вікторії й Альберта, Лондон)[37]. Олексій Дживелегов вважав, що «Адоніс» — заслабка робота для нього[38].
«П'єта»
У 1498 році Мікеланджело отримав замовлення на «П'єту» від впливового французького кардинала Жана де Біле́ра (фр. Jean de Bilhères)[39][37]. Контракт було підписано 7 серпня того ж року. Як зазначає В. Воллес, сама тема «оплакування Христа» була поширеніша у північній Європі та візантійському мистецтві, аніж в Італії епохи Ренесансу. Мікеланджело трактує тему досить стримано. Смерть і скорбота немов містяться в мармурі, з якого створена скульптура. Співвідношення фігур таке, що вони утворюють низький трикутний низький конус. Оголене тіло Христа контрастує з пишним, багатим одягом Богоматері.
Мікеланджело зобразив Богоматір молодою, немов це не Мати і Син, а сестра, що оплакує передчасну смерть брата. Ідеалізацію подібного роду використовували й інші митці, серед яких і Леонардо да Вінчі. Крім того, Мікеланджело був палким прихильником Данте, в останній канцоні «Божественної комедії» якого, на початку молитви Святого Бернарда, мовиться: «Богоматір, дочка свого Сина» (італ. «Vergine Madre, figlia del tuo figlio»). Скульптор знайшов ідеальний шлях для відтворення в камені цієї глибокої богословської думки. Ця статуя — єдина з робіт Мікеланджело, підписана ним самим.
Період другої Флорентійської республіки
У 1498 році, в результаті інтриг флорентійських діячів і папського престолу, Савонаролу й двох його послідовників було засуджено до спалювання на багатті. Ці події у Флоренції безпосередньо не торкнулися Мікеланджело, проте навряд чи вони залишили його байдужим. На зміну середньовіччю Савонароли, що тимчасово повернулося до міста, прийшла світська республіка, для якої Мікеланджело створив свою першу велику статую у Флоренції, мармурового «Давида» (1501 —1504, Флоренція, Академія). Договір на виконання цієї роботи було підписано 16 серпня 1501 року[33].
«Давид»
Образ Давида був традиційним у Флоренції. Донателло та Вероккйо створили бронзові скульптури хлопця, що дивом уразив велетня, голова якого лежить коло ніг біблійного героя. Мікеланджело ж вирішив зобразити момент, що передує бою. Давид стоїть із перекинутою через плече пращею, стискаючи у правій руці камінь. Ліва частина фігури напружена, тоді як права дещо розслаблена, як у атлета, готового до дії. Образ Давида містив особливий сенс для флорентійців, тож скульптура Мікеланджело привернула загальну увагу.
«Давид» став символом вільної і палкої республіки, готової перемогти будь-якого ворога. Колосальна фігура, заввишки 5,17 м[40], повинна була стояти у соборі, однак місце там виявилося невідповідним для її громадської ролі, тому комітет громадян ухвалив, що скульптура повинна охороняти головний вхід в будівлю уряду, Палаццо Веккйо, перед яким тепер розташована її копія. На ескізі бронзового «Давида» та правої руки мармурового, збереглися рядки Мікеланджело, які вважаються прикладом його найбільш ранньої поезії, що дійшла до нас[41]:
Davicte colla frombaE io coll'arcoMichelangelo
|
У перекладі — «Давид із пращею, а я з луком. Мікеланджело». Існує багато трактувань цих слів митця[42]. За Ефросом — ці рядки мають метафоричне значення «з усіх сил» (проводячи паралель із таким фразами італійською як «con l'arco della schiena» чи «con l'arco dell'osso»)[41]. І як Давид став до бою із Голіафом, так двадцятисемирічний Мікеланджело став до бою із брилою мармуру, яка мала стати «Давидом»[43]. Це можна також витлумачити як протиставлення сили та знарядь скульптора та його творіння, тобто інтелекту («лук») Мікеланджело-скульптора і фізичної сили Давида («праща»)[44]. Чарльз Сеймур (англ. Charles Seymour) трактував «лук» як інструменти скульптора[45].
«Мадонна Доні»
До цього ж часу належить єдина картина, безперечно намальована Мікеланджело, — тондо «Мадонна Доні» (Галерея Уффіці, Флоренція). Вважається, що замовлення на картину було приурочено до весілля флорентійських аристократів-торговців Аньоло Доні та Маддалени Строцці у 1504 році, хоча, невідомо чому саме торговець Доні замовив скульптору Мікеланджело намалювати картину, а той — погодився на цю пропозицію[46][к]. Це також єдина його робота темперними фарбами, технологію роботи з якими він міг вивчити у Доменіко Ґірландайо[47].
Для цього твору характерне прагнення митця до передачі складних поз і до пластичного трактування форм людського тіла. Центральне місце відведено власне Святому сімейству — Мадонна схилилася управо, щоб узяти/підтримати немовля, яке сидить на коліні Йосипа[48]. Завдяки використанню техніки «канджанте», фігури виглядають більш об'ємними й масивними. На задньому плані розташований Іван Хреститель та п'ять голих юнаків, можливо — грішників чи язичників.
«Битва при Кашині»
Можливо за участю Нікколо Макіавеллі[49], у ці ж роки був задуманий ще один великий державний проект: Леонардо да Вінчі та Мікеланджело було доручено створити дві величезні фрески для залу Великої Ради (Синьйорії) у Палаццо Веккйо на тему історичних перемог флорентійців при Анг'ярі та при Кашині. Замовлення було зроблено П'єро Содеріні,гонфалоньєром Флоренції, у серпні 1504 року. Відомо, що Мікеланджело працював над картоном до листопада 1506року[33]. Збереглися тільки копії картону Мікеланджело, зокрема зроблені його другом і колишнім помічником Аристотелем да Санґалло. На картоні було зображено групу солдатів, що кидаються до зброї у той час, коли на них зненацька напали вороги під час купання в річці. Сцена нагадує «Битву кентаврів» — на ній зображені голі фігури у різноманітних позах, які цікавили майстра більше, аніж сам сюжет. Згідно зі словами скульптора Бенвенуто Челліні, картон був «джерелом натхнення для багатьох художників»[50]. Ймовірно, картон пропав біля 1516 року.
«Євангеліст Матвій»
1503 року Мікеланджело отримав замовлення на дванадцять статуй апостолів для собору у Флоренції. У 1506 році Мікеланджело почав роботу над статуєю «Євангеліста Матвія» (Флоренція, Академія). Ця статуя залишилася незакінченою, оскільки уже через два роки Мікеланджело поїхав до Рима. Фігура вирубувалася із мармурового блоку, зберігаючи його прямокутні форми. Статую особливо виділяють через надзвичайний композиційний контрапост[51]: ліва нога піднята і спирається на камінь, що викликає зсув осі між тазом і плечима. Це композиційне рішення він використав пізніше у статуї«Геній перемоги».
1502 роком датується замовлення на бронзову статую «Давида», яка була закінчена 1508 року (не збереглася). До 1504 року також були завершені чотири фігури — «Святий Петро», «Святий Августин»[л], «Святий Павло» та «Святий Григорій I» — длявівтаря Пікколоміні у Сієнському соборі[33].
Флорентійський період творчості Мікеланджело був відмічений майже гарячковою активністю майстра: протягом нього він створив також два рельєфних тондо — «Таддеї» та «Пітті» — із зображеннями Мадонни, у яких для створення виразності образу використовується різний ступінь закінченості елементів, і мармурову статую «Мадонни з немовлям» (Церква Богоматері, Брюгге).
 |  | _by_shakko_01.jpg) |  |  |  |  |
«Мадонна Брюгге»
(бл. 1501-04) |
«Мадонна Таддеї»
(бл. 1504-06) |
«Мадонна Пітті»
(бл. 1503-05) |
«Святий Григорій I»
(бл. 1501-04) |
«Святий Павло»
(бл. 1501-04) |
«Святий Петро»
(бл. 1501-04) |
«Святий Пій I»
(бл. 1501-04) |
У Римі часів Юлія II і Лева X
1503 року Юлій II (Джуліано делла Ровере) зайняв папський престол. Жоден із меценатів не використовував мистецтво в цілях пропаганди так широко, як Юлій II. Він почав споруду нового собору Святого Петра, ремонт і розширення папської резиденції за зразком римських палаців і віл, розпис папської капели і підготовку грандіозної гробниці для самого себе. У березні 1505 року він викликав Мікеланджело до Рима, щоб обговорити перший проект гробниці.
Гробниця папи Юлія ІІ: Проект
Деталі не зовсім ясні, але, мабуть, Юлій II уявляв собі новий храм зі своєю гробницею на зразок усипальні французьких королів у Сен-Дені. Ця гробниця, як пише Р. Роллан: «(…) мала б перевершити усі мавзолеї Давнього Риму»[52]. Вона повинна була стояти вільно, і мати розмір 6 на 9 м. Усередині мало бути розташоване овальне приміщення, а ззовні — близько 40 статуй.
Гробниця ніколи не була побудована за первинним проектом Мікеланджело, і ця «трагедія» переслідувала його майже 40 років. План гробниці та її ідейний зміст можливо реконструювати за попередніми малюнками та описами. Ймовірніше, що гробниця повинна була символізувати триступінчатий підйом від земного життя до вічного. На першому рівні, за планом, мали стояти статуї апостола Павла, Мойсея та пророків, символи двох шляхів досягнення порятунку. Вгорі — два янголи, що несуть Юлія II у рай.
Протягом 1505 — 1506 рр. Мікеланджело особисто навідувався у Каррару, вибираючи матеріал для гробниці, тоді як Юлій II все більш наполегливо звертав його увагу на споруду собору Святого Петра. Також папа замовив фрески для Сикстинської капели. Гробниця ж залишалася тільки у планах. Надзвичайно роздратований, Мікеланджело втік із Рима 17 квітня 1506 року, за день до закладення фундаменту собору. Незадовго перед тим Мікеланджело купив собі маєток під Флоренцією.
Другий болонський період
Після трьох послань від папи до Синьорії, Мікеланджело змирився, і поїхав у Болонью, де отримав замовлення на виготовлення бронзової статуїпонтифіка, над якою він пропрацював до початку 1508 року. Урочисте встановлення відбулося 21 лютого 1508 року, у церкві Сан Петроніо, а вже 13 березня 1508 року Лодовіко оголосив Мікеланджело повнолітнім. На той час тому виповнилося тридцять три роки[м].
30 грудня 1511 року бронзову статую Юлія II було знищено болонцями, які збунтувалися проти папської влади[33].
Сикстинська капела
Сикстинська капела була зведена у 1470-тих роках дядьком Юлія, папою Сикстом IV. На початку 1480-их років вівтар та бічні стіни були прикрашені фресками з євангельськими сюжетами та сценами із життя Мойсея (Перуджино, Боттічеллі,Ґірландайо та Росселлі), а над ними були розміщені портрети пап.
10 травня 1508 року Мікеланджело почав розпис стелі[53]. Робота тривала більше двох років, у період між 1508 та 1512, за мінімальної участі помічників. Первинно передбачалося зобразити фігури апостолів на престолах. Пізніше, у листі від1523 року, Мікеланджело з гордістю писав, що переконав папу в неспроможності цього задуму і одержав повну свободу. Згідно із задумом митця, на бічних стінах капели представлені Епоха Закону (Мойсей) та Епоха Благодаті (Христос), а сама стеля зображає початок історії людства, Книгу Буття.
Фрески стелі Сикстинської капели є складною структурою, яка складається із намальованих елементів архітектурної декорації, окремих фігур і сцен. По боках від центральної частини стелі під намальованим карнизом розміщені гігантські фігури старозавітних пророків і язичницьких сивіл, що сидять на тронах. Між двома карнизами зображені поперечні смуги, що імітують зведення — ними розмежовано великі й дрібні оповідні сцени з Книги Буття. У люнетах і сферичних трикутниках під розписом, також розміщені сцени. Численні фігури, зокрема знамениті «ignudi» («голі») обрамляють сцени з Книги Буття.
Сцени з Книги Буття, як і композиції на бічних стінах, розташовані в хронологічному порядку, від вівтаря до входу. Виділяються три тріади. Перша пов'язана зі створенням світу. Друга — «Створення Адама», «Створення Єви», «Спокуса і вигнання з Раю» — присвячена створенню людства та його гріхопадінню. Остання оповідає історію Ноя, що закінчується його сп'янінням. Адам у «Створенні Адама» і Ной у «Сп'янінні Ноя» зображені в однаковій позі: у першому випадку людина ще не володіє душею, у другому — від неї відмовляється. Таким чином, ці сцени показують, що людство не один раз, а двічі позбавлялося божого благовоління.
Оповідання витримане у дусі героїчного й піднесеного гуманізму; і жіночим, і чоловічім фігурам властива героїчна сила. Фігури оголених щитоносців, що обрамляють сцени, свідчать про особливості смаку Мікеланджело та його реакції на класичне мистецтво. Узяті разом, вони є енциклопедією положень оголеного людського тіла, як це було і в «Битві кентаврів», і в «Битва при Кашині». Мікеланджело не був схильний до спокійного ідеалізму скульптури Парфенона. Він віддавав перевагу могутньому героїзмові римського мистецтва, еллінізму, що притаманний трагічній, сповненій пафосу групі «Лаокоон», знайденій у Римі у 1506 р.
14 серпня 1511 року відбулося відкриття готової на той час частини розпису. Початок 1512 року — завершення роботи Мікеланджело. Урочисте відкриття — 31 жовтня 1512 року.
Реставрація
Підготовчі роботи розпочалися ще у 1979 році. Розчищення та реставрація розпису стелі тривали з 1980 до 1994. У результаті було знято відкладення кіптяви, й тьмяні кольори поступилися місцем яскраво-рожевому, лимонно-жовтому і зеленому; чіткіше проявилися контури та співвідношення фігур й архітектури. Мікеланджело виявився тонким колористом: він зумів підсилити скульптурне сприйняття натури за допомогою кольору і врахував висоту стелі (18 м), яка у 16 столітті не могла бути освітлена так само яскраво, як це можливо зараз.
Гробниця папи Юлія ІІ: Другий проект
Папа Юлій II помер у 1513. Престол заступив Лев Х з родини Медичі. 6 травня 1513 року було підписано договір на другий проект гробниці — значно менший. З 1513 по 1516 рр. Мікеланджело працював над скульптурами для гробниці Юлія II: фігурами двохрабів — «Раб, що рве пута» та «Вмираючий раб» (Лувр), і скульптурою «Мойсея» (Сан П'єтро ін Вінколі, Рим). 8 липня 1516 року було підписано договір на третій проект гробниці.
«Мойсей»
Характерною особливістю Мойсея Мікеланджело є наявність «рогів» — променів світла, що було спричинено помилкою у перекладі Біблії латинською мовою (т. зв. «Вульґата»)[56].
«Мойсей» дивиться ліворуч, як і «Давид»; у ньому немов закипає обурення, побачивши поклоніння золотому тільцю. Права частина його тіла напружена, до боку притиснуті скрижалі, а різкий рух правої ноги підкреслено перекинутою через неї драперією. Цей гігант, один із пророків, втілює terribilita, «загрозливу силу». Остаточно статуя була дороблена значно пізніше, у 1542 році[56].
Раби
«Вмираючий раб» — знесилений, він немов намагається піднятися, але в безсиллі завмирає, схиливши голову під заламаною назад рукою. «Раб, що рве пута» зображений в різкому повороті, подібно до «Євангеліста Матвея».
Раби не ввійшли до остаточного варіанту гробниці — і Мікеланджело подарував їх Роберто Строцці[57].
 |  |
«Вмираючий раб»
(бл. 1513-16) |
«Раб, що рве пута»
(бл. 1513) |
Повернення до Флоренції
Нема в Рабів облич, лишень тіла, —
Страшні створіння ці безумислові. Чому ж творець покинув на півслові Свій труд — Рабам не вирізьбив чола? Невже забракло генію тепла, Щоб оживити очі мармурові, В камінні мозки влити світла й крові, Збудити мисль із темного живла? Ні, все в них є: слізьми промиті очі, Думками й потом спалені лоби — Про це говорять руки їх робочі. Я чую ваше дихання. Раби, Закуті в брилах крики боротьби, Як рокотання грому в надрах ночі! |
| Дмитро Павличко, «Раби» Мікеланджело[58] |
Роки між 1515 та 1520 були часом пригніченості Мікеланджело. На нього чинили тиск спадкоємці Юлія ІІ, й одночасно він служив новому папі з роду Медичі. У 1516 він одержав замовлення на оздоблення фасаду родинної церкви Медичі у Флоренції, Сан Лоренцо. У 1517 році Мікеланджело провів багато часу у Каррарі, розробив модель фасаду церкви. 19 січня 1518 року договір було підписано, але уже через два роки, 10 травня 1520 р., його скасували[59]. У 1519 році він розпочав роботу над «Христом із хрестом» (Санта Марія сопра Мінерва, Рим), яку закінчив 1520. Можливо, саме в цей же час скульптор почав роботу над статуями чотирьох рабів (Академія, Флоренція), що так і залишилися незавершеними.
 |  |  |  |
1525 роком датовано четвертий проект гробниці Юлія ІІ[59]. З 1526 року Мікеланджело перестав підписуватися «Мікеланджело, скульптор», а почав використовувати своє повне ім'я[60].
На початку 1500-их років Мікеланджело постійно їздив із Флоренції до Рима, й назад, але перемовини із Джуліо ді Джуліано де Медичі (майбутнім папою) щодо Нової сакристії (капела Медичі) у церкві Сан Лоренцо та бібліотеки Лауренціана утримували Мікеланджело у Флоренції до 1534.
Капела Медичі
Ранній ескіз капели — з чотирма вільно розташованими гробницями — датований листопадом 1520 року[59].
Нова сакристія церкви Сан Лоренцо (капела Медичі) складала пару Старої, побудованої Брунеллескі сторіччям раніше; вона залишилася недобудованою через від'їзд Мікеланджело до Рима в 1534. Нова сакристія була задумана як меморіальна капела Джуліано Медичі, брата римського папи Лева, і Лоренцо, його племінника, які померли молодими. Сам Лев Х помер у 1521, і незабаром на папському престолі опинився інший член сім'ї Медичі, папа Климент VII, який активно підтримував цей проект.
«Мадонна з немовлям», «Вечір», «Ранок» та «Лоренцо II Медичі» були майже завершені у березні 1526 року[59], але вже у квітні 1527 року роботи над капелою були зупинені.
1528 року він одержав нове замовлення від Флорентійської республіки — на статую «Геркулеса», але воно не було виконане. Того ж року, 2 липня помирає від чуми брат Буонаррото[59]. З жовтня 1528 року по серпень 1530 року Мікеланджело займається інженерними роботами щодо оборони міста, входить до складу Вищої воєнної ради Флоренції. «Ранок» та «Ніч» остаточно завершені у 1531 році.
Ефект скульптур «Джуліано» та «Лоренцо» побудований на контрастах. Лоренцо задумливий і споглядальний. Алегорії «Вечора» й «Ранку», що розміщені під ним, настільки розслаблені, що, здається, можуть зісковзнути із саркофагів, на яких лежать. Фігура «Джуліано», навпаки, напружена — він тримає у руці жезл полководця. Розташовані під ним «Ніч» і «День» — могутні, атлетичні фігури, скорчені в болісній напрузі. Існує припущення, що «Лоренцо» втілює споглядальний початок, а «Джуліано» — дієвий.
Коли Мікеланджело, в 1534 році, виїхав до Рима, скульптури ще не були встановлені й перебували на різних стадіях завершеності[н]. Нариси, що збереглися, свідчать про напружену роботу, що передувала їх створенню: були проекти єдиної гробниці, подвійної гробниці, і такої, що стоїть вільно.
Можливо, що статуя «Хлопчик, що скорчився» (Ермітаж, Санкт-Петербург) теж призначалася для капели[61].
Бібліотека Лауренціана
У січні 1524 року Мікеланджело працював над проектами бібліотеки, будівництво якої розпочали восени.
Читальний зал бібліотеки Лауренціана є довгим приміщенням із сірого каменю та світлими стінами. Вестибюль, високе приміщення з численними втопленими в стіну подвоєними колонами, немов насилу стримує сходи, що виливаються на підлогу. Сходи були закінчені лише у кінці життя Мікеланджело, а вестибюль було завершено тільки у 20 столітті. Це був перший проект Мікеланджело, у якому він не використав скульптурних елементів[62].
«Геній перемоги»
Приблизно в 1530 Мікеланджело створив невелику мармурову статую «Аполлона» (Флоренція, Барджелло) і скульптурну групу «Геній перемоги»(Палаццо Веккйо, Флоренція). «Геній перемоги» — гнучка витончена фігура з полірованого мармуру, яку підтримує фігура старого, що лише злегка піднімається над грубою поверхнею каменя. Ця група демонструє близький зв'язок Мікеланджело із мистецтвом таких вишуканих маньєристів, як Бронзіно, і є першим зразком поєднання закінченості та незавершеності для створення виразного образу.
До цього ж періоду належить втрачена картина Мікеланджело — «Леда і лебідь».
 |  |  |  |
План сходів
Бібліотеки Лауренціана |
«Леда і лебідь»
(копія, бл. 1530) |
«Хлопчик, що скорчився»
(бл. 1530) |
«Геній перемоги»
(бл. 1532-34) |
1531 року помирає батько Мікеланджело, Лодовіко[59]. 29 квітня 1532 року підписано договір про п'ятий проект гробниці папи Юлія ІІ. За ним до гробниці мають входити статуї: «Молодий раб», «Бородатий раб», «Атлант», «Раб, що пробуджується» та «Геній перемоги».
Перебування у Римі
1534 року Мікеланджело переїхав до Рима. У цей час Климент VII обдумував тему фрескового розпису вівтарної стіни Сикстинської капели, зупинившись на темі Страшного суду. 25 вересня того ж року він помер, а новим папою став Павло III (Алессандро Фарнезе).
Уже 1 вересня 1535 року Мікеланджело було призначено головним архітектором, скульптором та живописцемВатикану[61].
«Страшний Суд»
Робота над фрескою розпочалася у квітні-травні 1536 року і тривала до жовтня 1541. Урочисте відкриття вібулося — 31 жовтня 1541 року. Тут Мікеланджело відступив від традиційної композиції Страшного суду — його робота не є сукупністю окремих частин. Твір наповнений могутнім рухом: скелети встають із землі, врятована душа піднімається вгору по гірлянді з троянд, чоловік, якого диявол тягне вниз, із жаху закриває обличчя руками. Центральні фігури Христа та Марії привертають увагу глядача, усе інше відбувається довкола них. Як зазначив Вазарі — «тут взято до уваги все, що потребує твір такого роду; художник створив його після тривалого вивчення і великої роботи»[63].
Твір піддавався критиці ще у процесі роботи — зображення такої кількості голих тіл вважалося за «безсоромність»[64]. А вже на Тридентському соборі це було засуджено, як і зображення безбородого Христа та включення до композиції Харона. Ще за життя митця на деяких постатях було домальовано шати, перемальовано деякі фрагменти. Після смерті Мікеланджело цензура посилилася. Часткове відновлення первинного вигляду фрески відбулося протягом 1990 —1994 років, коли було проведено реставрацію роботи[65].
Капела Паоліна
Павло III замовив фрески для капели Паоліна (капела Павла[66]). Там Мікеланджело створив композиції «Навернення Павла» та «Розп'яття Святого Петра» (між 1542 — 1550 рр.) — твори, в яких порушені ренесансні норми композиції. Їх духовна насиченість не була оцінена; у них бачили лише те, що «живопис, зокрема робота над фрескою, для старих людей не годиться»[66].
У кінці 1530-х років Мікеланджело займався в основному архітектурними проектами, і побудував декілька будівель в Римі, серед них найзначнішим є комплекс споруд на Капітолійському горбі, а також проекти для собору Святого Петра.
Цей же період позначений його дружбою із Вітторією Колонна[61].
Площа Кампідольо
У 1538 на Капітолії була встановлена копія римської кінної бронзової статуї імператора Марка Аврелія. Згідно із проектом Мікеланджело, її обрамленням із трьох сторін стали фасади палаців. Найвищий із них — Палац сенаторів, розташований у центрі площі зі сходами з обох боків. На бічних фасадах встановили величезні, завбільшки у два поверхи пілястри Корінфа, увінчані карнизом із балюстрадою та скульптурами. Комплекс Капітолія був багато прикрашений стародавніми написами й скульптурами, символіка яких затверджувала потужність стародавнього Риму.
У 1539 році — бюст «Брута». Відомо, що у липні 1544 року Мікеланджело висловив згоду за свій кошт зробити кінну статуюФранциска І, якщо той «поверне Флоренції свободу»[61].
20 серпня 1545 року — останній договір щодо шостого проекту гробниці Юлія ІІ. У своєму теперішньому вигляді вона була завершена у 1545 році.
Гробниця папи Юлія ІІ: Завершення
Майстер встиг зробити тільки три статуї — «Мойсея», «Рахіль» та «Лію». Надгробок встановили в церкві Сан П'єтро ін Вінколі (Святого Петра в оковах), де папа служив за життя, а не у соборі Святого Петра, як планувалося раніше[67]. Центральною статуєю проекту став «Мойсей», якого Лібман називає «певним чином портретом, фізичним та духовним, Юлія ІІ»[67].
Кондіві стверджував, що гробниця була «трагедією» всього життя Мікеланджело, адже йому так і не вдалося завершити її такою, якою вона бачилася спершу. Воллес зазначає, що: «(…)уявляти якою гробниця могла б бути — це відмовлятися бачити те, що Мікеланджело вдалося досягти»[56].
У жовтні 1546 року Мікеланджело починає керувати будівництвом Палаццо Фарнезе у Римі.
Собор Святого Петра
У 1546 помер Антоніо да Сангалло, і Мікеланджело став головним архітектором собору 1 січня 1547 року[68]. ПланБраманте 1505 року передбачав споруду центричного храму, але невдовзі по його смерті був прийнятий традиційнішийбазилікальний план Сангалло. Мікеланджело вирішив прибрати складні неоготичні елементи плану Сангалло й повернутися до простого, строго організованого центричного простору, над яким домінував величезний купол на чотирьох опорах. Мікеланджело не вдалося повністю утілити цей задум, але він встиг побудувати задню та бічні стіни собору із велетенськими пілястрами коринфського ордеру, з нішами й вікнами між ними. Купол завершив Джакомо делла Порта, уже після смерті Мікеланджело.
1548 року португальський художник Франциско д'Оланда завершив свій трактат «Da Pintura Antiga» («Про античний живопис»), у другій частині якого містилися т. зв. «Римські діалоги» або «Діалоги з Мікеланджело»[69]. Ці «діалоги» стосувалися періоду розпису Сикстинської капели (фреска «Страшний суд»). Книга була опублікована тільки у 1896 році (Francisco D'Ollanda, Quatro Dialogos Da Pintura Antiga, Porto, 1896), перший переклад італійською — 1926[70], англійською — 1928[71].
9 січня 1548 року помер брат Джовансімоне[61]. Наступного року були завершені проекти для бібліотеки Лауренціана.1550 — обидві фрески капели Паоліна.
За свідченнями французького дипломата та криптографа Блеза де Віженера, який у 1550 році відвідав Рим і бачив сімдесятип'ятирічного Мікеланджело за роботою, скульптор «не був дуже сильним, однак, за п'ятнадцять хвилин він відколов від дуже важкої брили мармуру більше, аніж троє молодих каменярів могли б зробити за втричі чи у чотири рази більше часу (…) Одним ударом він відсікав куски у три-чотири пальці товщиною, і так точно у наміченому місці, що якби він зачепив ще трохи мармуру, то ризикував би знищити всю роботу»[72].
"П'єта ІІ"
З кінця 1540-х років до 1555 року Мікеланджело працював над скульптурною групою «П'єта» (Собор Санта Марія дель Фйоре, Флоренція). Мертве тіло Христа тримає Святий Никодим, а з двох сторін підтримують Богоматір і Марія Магдалина (закінчена фігура Христа і частково Святої Магдалини). На відміну від «П'єти» собору Святого Петра, ця група є більш площинна й незграбна, а увага зосереджена на зламаній лінії тіла Христа. Розташування трьох незавершених голів створює драматичний ефект, рідкісний у творах із цим сюжетом. Можливо, голова Святого Никодима була ще одним автопортретом старого Мікеланджело, а сама статуя призначалася для його могили[68]. Виявивши тріщину в камені, він розбив скульптуру молотком. Лео Стайнберґ вважав, що Мікеланджело знищив статую, бо відчував якусь межу виразності свого мистецтва[73][п].
Пізніше статую було відновлено його учнями[61].
«П'єта Ронданіні»
«П'єта Ронданіні» (Кастелло Сфорцеська, Мілан), ймовірно, була розпочата 1555 року[61]. Композиція — самотня Богоматір підтримує мертве тіло Христа. Сенс цього твору — трагічна єдність матері та сина, де тіло зображене настільки схудлим, що не залишається надії на повернення життя.
За шість днів до смерті Мікеланджело працював над іншим варіантом П'єти, можливо, це була «Палестринська П'єта»[74].
Джерело інформації:
Мікеланджело Буонарроті. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії. [Електронний ресурс] — Режим доступу до: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BA%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BB%D0%BE_%D0%91%D1%83%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%80%D0%BE%D1%82%D1%96
Комментариев нет:
Отправить комментарий